Навздогін програмі «Світ навиворіт. Японія» присвяченій суїциду і японській одинокості. Мої роздуми про японську одинокість.
Вчора ввечері у нас з чоловіком, випадково, зав’язалась тема про суїциди в Японії. Мій чоловік сказав, що основна причина суїцидів - це те, що японці одинокі.
Як відомо зі статистики, кожен рік в Японії від самогубства помирають 30.000 японців (в Україні 10.000). Але Японія ніколи не була лідером серед країн з великою кількістю самогубців. Станом на 2016 рік Японія посідала 18 місце, на 1 знаходилась Гайяна, на 2- Південна Корея, на 15 – Росія, а на 19- Білорусь, Україна посідає 24 місце. Тож велика кількість суїцидів не сильно залежить від прогресу, розвитку чи цивілізованості чи трудоголізму (про нього я розкажу іншим разом). Та й, як виявилось на одинокість вони теж ніяким чином не впливають. Людина може бути як заможна так і бідна, як з родиною, так і без, як працівник у великій компанії, так і звичайний робітних. Всі вони знаходяться в групі ризику.
Яка ж тоді причина японської одинокості? Мій чоловік назвав декілька основних причин і головна серед них це – японська система суспільства і мова. Хоч японці – це колективна нація, але суспільство дуже розшароване, тому важко знайти друзів. Як сказав Юю (коротке ім’я мого чоловіка), в Японії не можна мати в друзях людину іншого ніж ти віку. Адже тоді молодший весь час має демонстративно ввічливо звертатись до старшого, те ж стосується заміжніх і не заміжніх жінок. Мова з її декількома рівнями ввічливості робить це розшарування ще більш помітним.
Тож японець весь час знаходиться в якійсь групі як на робочому місці (старший-молодший) так і в повсякденному житті. Варто японцю з якоїсь причини вийти зі звичної групи і опинитись в ізоляції, і він втрачає впевненість і сенс життя. У більшості японців відсутнє поняття індивідуалізму. Тож якщо з’являється людина з відмінною точкою зору та стилем життя, більшість її не сприймає ї намагається ігнорувати. Викорененню будь-яких проявів індивідуалізму сприяє, в першу чергу, шкільна система освіти.
Тоді я спитала у Юю, а чому японці не підтримують зв’язки зі шкільними друзями, чи одногрупниками з університету чи колегами. Відповідь була досить неочікувана: «Тому що японці сором’язливі». Японець ніколи, зайвий раз, не хоче турбувати колишніх друзів чи колег і, тим паче, грузити їх своїми проблемами. На відміну від українців, японець не може розказати, що на душі незнайомій людині, яка підсіла в маршрутці. Вони дуже замкнені і їх важко розговорити, щоб вони поділились своїми переживаннями чи проблемами (часом, мені потрібно вбити пів дня, щоб мій чоловік розповів мені що його тривожить, і які виникли проблеми. Чоловіки, взагалі, більш замкнені ніж жінки, а японці особливо. А от, японки, як на мене, навіть досить говіркі і їх розговорити легше, в крайньому випадку мені, досить легко спровокувати на таку розмову мою свекруху).
Інша причина цієї одинокості – це замкненість, спричинена багатолітнім окремим існуванням на острові. Японці все життя варяться у своєму котлі і залишаються досить закритою нацією. Хоч вони і подорожують іншими країнами, але, більшість, завжди прагне повернутись до звичного японського життя. Життя, де всі мислять і роблять однаково. Молодь ще намагається якийсь час протестувати і демонструвати своє Я, але, стаючи зрілими і вони звикають до такого способу життя.
Тоді я спитала у чоловіка: «Чому, Японія, яка змінила уявлення про світ своїми роботами та іншими винаходами, не намагається змінити цю застарілу соціальну систему і провести нові реформи?». Юю відповів дуже просто: «Японці не хочуть і бояться змін. В Японії не буває великих демонстрацій і масових протестів. Максимально де вони виказують своє незадоволення існуючим ладом і в досить м’якій формі – це Інтернет. Японці дуже не люблять конфліктувати. Їм легше підлаштуватись, чим щось доводити. Тому, в Японії ще не скоро відбудеться революція, але світ змінюється, а японська система суспільства ні, то ж замість революції японці, що не прижилися у системі, відчувають себе одинокими і кінчають життя самогубством.
Чесно кажучи, у мене склалось враження, що японці просто шукають виправдання своїй замкнутості та інертності називаючи це - одинокістю, а інколи навіть видається що вони пишаються цією своєю, місцями, напускною одинокістю і вважають, що вона властива лише японцям і що японці - найнещадніша нація на планеті (а я думала, що це українці завжди прибідняються, говорячи які вони бідні і нещасні).
Звичайно, це лише погляд одного японця та мої спостереження і сказане не претендує на істину в першій інстанції, але, однозначно, ні прогрес, ні цивілізованість, ні, місцями, досить напускний трудоголізм не є причиною японської одинокості та суїцидів.