Скільки баталій навколо питання: Чи варто святкувати день пам’яті чи ні. Я ще розумію, якщо б це говорили про якесь помпезне святкування Дня Перемоги, як то в Росії.

Одні, з піною у рота, кричать,що це загравання з комуністами і не потрібно ніяких днів «Пам’яті та примирення». Але якщо так, то чого ж всі згадують про ветеранів тільки в ці два дні? Чому тільки в ці два дні їм дарують квіти, запрошують у школи і провідують? Адже ви кричите, що ви завжди пам’ятаєте? Отже не завжди? Потерпіть ще трошки, 5-6 років і вже не буде кого вітати, і Друга світова забудеться, як забулась Перша. Їй на зміну прийде інший день, і тоді вже будуть вітати інших ветеранів, можливо навіть тих, хто зараз так заповзято виступає проти «Дня пам’яті та примирення».

Інші навпаки доводять, що треба святкувати саме День Перемоги з парадами ы салютами, як то було раныше. Але вибачте, деякі переможці поводять себе гірше ніж колишня країна агресор. Так радянський союз переміг ту тій війні, до початку якої сам приклав руку. Та й скористався цією перемогою він нахабно, зухвало та підло, відірвавши собі великі території як на Заході так і на Сході. Крім цього було скалічило мільйони життів. Тож для мене це важко назвати перемогою.

Але й не треба все звужувати лише до України, адже ми не єдині в світі. І я дуже не хочу, щоб ми, як Росія, вважали себе пупом землі. Ні, День пам’яті - це не загравання з Європою . День Пам’яті -це демонстрація єдності в цей день з усім європейським світом, адже французи та англійці теж понесли втрати, так, дякуючи розумному командуванню, менші, але втрати. Це день, коли всі жителі країн, що постраждали від війн, не важливо з чийого боку, мають ще раз почути і освідомити до якого жаху можуть призвести амбіції двох самонадійних вождів. Ось якою має бути ціль цього заходу.

Хтось спитав: «День примирення кого з ким?». Мов з Німеччиною ми вже примирились і торгуємо, червоноармійці примирились з упівцями. Але Китайці теж їздять до Японії, та, все ще, люто її ненавидять. Японці полюбляють навчатись у Америці, все ще пам’ятають про атомні бомби,та секретний договір. Хоч тих з чиєї вини було зруйновано Хіросіму і Нагасакі вже нема в живих, як і тих хто вбивав в Нанкіні. Та й з червоноармійцями та упівцями не все однозначно, це нам показали вчорашні сутички у різних містах. Хоч я щиро рада, що нарешті всі хто залишився в живих серед учасників західноукраїнського підпілля були офіційно визнані учасниками бойових дій і цього разу стояли поруч з червоноармійцями. Нарешті забути про чвари тих днів і потиснути один одному руки, ось про яке примирення, на мою дуку, йдеться.

А ще, цей захід дійсно потрібний і важливий, бо саме зараз українці, нарешті, здатні освідомити і по іншому поглянути на події 70-тирічної давнини, переосмислити їх, і, можливо, краще зрозуміти почуття ветеранів.

Тож я вважаю спекуляцію на цих заходах чимось брудним і непристойним.
Але це лише моя особиста думка та роздуми